Для духу вольного нема межі, ні краю,
Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав;
У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з'яв
Не знищується він, не відає одчаю.
Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю,
Все те він спізнає, що біг віків не знав.
Як фенікс із золи, возноситься з канав,
Геть обганяючи темнотних звірів зграю.
Ти створений із сонць; твоя снага змогла б
Тримати перуни, носити світло дуже,
Ти в жодній боротьбі не впав і не ослаб.
Але чому ж ти там ніщо, нескутий дэше,
Де дзвонять кайдани так звично й так байдуже,
Де кров'ю і вогнем раба частує раб?
1915