На плечі взявши хрест, серед могил я стану,
Як од заснулих там пророків посланець,
І гляну аж туди, де світу є кінець, -
Найдальші овиди я думкою дістану.
І всюди клич пущу - з кургану до кургану -
По всій безмежності широко й навпростець,
Клич-заклинання, клич незгублених сердець,
Вчарований у спів, у пісню нездоланну.
Прокльонами раба, що гине в злі й від зла,
Мольбою грішника, що в запалі жахному
Зарізав матір, я звернусь до сонця й грому -
Хай спалять мені плоть, хай висмалять дотла
Мій зір, неначе цвіт слабенького стебла,
Але ж нехай і хрест мій спопелять притому.
1915