Янка Купала

У присмерку

Я думати люблю в смеркання час,

Як світ приодягає чорні шати,

Як зірка гляне до моєї хати

Крізь шибку - мерехтлива, як алмаз.

 

Я тисячі думок сную нараз

Про свою долю... щоб не заридати,

Збираю дух в нечулість, ніби в лати,

Але вочу сльоза - єдиний спас.

 

Сиджу і мрію. Жду. Кого - не знаю.

Не можу сам собі відповісти,

Здається, долі кращої чекаю.

 

Та чи дождусь, чи вийду з темноти

Свойого болю й смутку в щасті й силі,

Чи краща моя доля - аж в могилі?

 

1906

 




Крыніца: Янка Купала. Санеты. Менск, Мастацкая літаратура, 2002.
Переклад: Дмытро Паўлычка

Беларуская Палічка: http://knihi.com