Янка Купала

Земле...

О земле, я люблю, кохаю до безтями

Тебе, немов свою коханку, залюбки

Сплітати прагну я тобі з зір вінки,

Тебе оточувать безсмертними хвальбами.

 

На просторі твоїм чудові писанки

Я бачу - в зелені ти блискаєш світлaми,

Братерства й любощів палахкотять зірки;

Чого ж я прагну ще? Звідкіль душі надлами?

 

Душа ридає. Мрій нема вже. Тільки - біль.

Ні сонця, ні весни, лиш темінь зловорожа,

І на твоїх ланах - каміння та кукіль.

 

Я не люблю тебе! Що це? Чи воля Божа?

- О Христе, звідкіля ця зміна: не люблю.

Що сталося, скажи? Орю чужу ріллю...

 

1906

 




Крыніца: Янка Купала. Санеты. Менск, Мастацкая літаратура, 2002.
Переклад: Дмытро Паўлычка

Беларуская Палічка: http://knihi.com