Жывыя падаюць на рукі,
А мёртвым — як ім падаць лепш?
А ты — і ў лютасцях прынукі
Стой горда, мой каханы верш!
Перад жывымі будзь прыветны,
Але паклонаў ты не бі
І лепш у праўдзе запаветнай
Адвагу простую любі.
І толькі мёртвым пакланіся
Паклонам поясным, зямным.
Ты помнік ім яшчэ не высек,—
А як жа ты адмовіш ім?