№4
зьмест

сэмінары
пэрсаналіі
бібліятэка
спасылкі
рэдакцыя
сувязь

Віталій Пономарьов

ДОСВІД КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЖУРНАЛУ
ПІСЛЯ СОЦІАЛІЗМУ

Разом з соціалізмом минулися „товсті” журнали-органи, журнали-функції, журнали-центри, що мали мету, завдання й громадський розголос (у вигляді постанов або ходіння в народі у списках). Це зникнення було спричинено закінченням „перестройки” — зоряного часу таких журналів, — й поступовим соціальним і, головніше, культурним розшаруванням їхнього основного читацького корпусу — інтеліґенції. Вилущення з неї інтелектуалів та леґалізація гуманітарної еліти зродили невідомий соціалізму тип неперіодичного видання — культурологічного у первісному значенні, тобто такого, що віддзеркалює якісь струмені культурного потоку й себе в ньому. Природною основою цього відображення стали філософія (як раціональний стрижень культури) та історія (позаяк самопізнання містить і упізнання себе в історії), а вже кругом цієї основи складаються кола усвідомлення: від „Нового Круга” до „Кіно-Кола”, між Духом та Літерою.

Усі такі журнали (за винятком „Сучасності”) створюється вдвох-втрьох, у вільний від роботи час і мало не „на колінці”, але з неодмінним використанням службового становища. Тому-то й схарактеризував себе „Четвер” як „нереґулярник”; тим-то й виглядає кожен примірник „Ї” штукою, витвором ручної праці: це можливо зробити лише для себе чи на подарунок, не на продаж, і тільки раз — це не відтворюється.

Інтелектуальний журнал є самовиявом певної людської спільноти: колишніх політв'язнів, вихідців з катакомб, нової ґенерації. Це робить його продуктом культури Опору: політично — це спротив тоталітаризму, ідеологічно — опозиція до будь-якої влади, світоглядно — протиставлення масі.

Як культурне явище такий журнал є певною грою (у сенсах від Германа Гессе до Йоганеса Гайзінґи), правилами якої визначено естетичні критерії та моральні обмеження. Це також і засіб спілкування авторів—редакторів—читачів, і факт мистецтва, вияв стилю, й миттєвий зріз суспільної свідомості, й проект її майбутніх станів. Нарешті — це історичне джерело для прийдешнього дослідника.

Концептуально такий журнал є позаідеологічним, аполітичним, неакадемічним, надпартійним, непубліцистичним утворенням з легким присмаком науковості та з нахилом до високої літератури, — тобто, явищем сучасної гуманітаристики. Тому у такому виданні немає місця для просвітян-народників, „наукових комуністів”-політологів, „наукових атеїстів”-релігієзнавців чи істориків кпсс-України. Їхні праці існують „у спеціальних друкованих органах і зі своїм колом шанувальників” (Наталя Яковенко).

Натомість інтелектуальний журнал орієнтований на читача-автора, автора колишнього й майбутнього, потенційного та актуального. Запропонована нещодавно Оксаною Забужко методика кількісної оцінки української гуманітарної провідної верстви за числом читачів журнала „Сучасність” дозволяє отримувати якісні результати. Польові дослідження дають в середньому двох читачів на один примірник журнала; падіння його накладу протягом двох років з 5000 примірників до 1400 відповідає темпам кристалізації інтелектуального шару суспільства. І оці приблизно 2800 читачів є водночас читачами всіх подібних видань.

Основною суперечністю пост-соціалістичної свідомості є не конфлікт ґенерацій чи протилежність класики та пост-модерну, а протистояння пост-колоніального та національного типів мислення. І практика інтелектуального журнала свідчить про нормальність розвитку цього соціуму в напрямку до громадянського суспільства.

Культурологічний журнал — це не лише дзеркало, в якому відбивається культурна реальність, — це також знаряддя формування цієї реальності, один із засобів впливу на неї з боку еліти. Саме тому такий журнал є виявом її відповідальності.