Я для тебе, о земле прадідів моїх,
Не зумію нічого в житті пожаліти,
Я готовий співати про твої заповіти,
Сад садити рясний на могилах твоїх.
Я тебе душею, серцем рад зігріти,
І корону сплести із зірок золотих,
І тебе увінчати на висотах святих,
Щоб могла ти хоч мить, як зоря, заясніти.
Я готовий за тебе полягти в боротьбі
З кривдою, що терпиш од людей і від Бога,
Від чужинця й від сина свойого сліпого...
Буду вічно страждати в жалю та в клятьбі...
І за це я прошу лиш одне, далебі -
Не жени ти мене від свойого порога.
1912