Ми споконвіку так господарюєм, брате,
То сіємо, то жнем, то орем переліг;
Весною журавлів стрічаємо з доріг
Далеких, восени їх будем виряджати...
І споконвіку нас пани й царі в солдати
Беруть і на війну женуть проти своїх.
За нашу кров огонь іде до наших стріх,
Пожежі косять все, що в хаті й біля хати.
Господарюєм так і дома, й за домами,
Ждучи даремно втіх, подібні до трави,
Що жде в спекотний день роси - іди злови!..
Хліб в горлі нам стає, і душить, мов зубами,
Волання: доки ж ми ще будемо рабами
Варшави панської і царської Москви?!
1918