По межах рідних, де розора,
Попід склепінням неба сивим,
Спокоєм ведений зрадливим,
Сную, неначе тінь сувора.
За мною - ворог - сум, потвора,
Із нашептом глухим, гидливим:
Невже ти хочеш буть щасливим -
Сьогодні ж тут усе, як вчора!
Усе живе тим самим богом, -
У дні весняні благовісні
Із себе не здирає плісні...
Орач крокує перелогом,
Могилу шарпає нарогом,
Не знає батькової пісні.
1910