Іде за мною вслід блідий, кістлявий труп,
Повсюдно, наче тінь - куди я не ступлю.
Чи встану, чи вночі в постелі мертво сплю,
Зі мною завжди він - живий, рухливий слуп.
Він зачинив мене в тісний, залізний зруб,
Перетворив мій світ в темницю без жалю,
Здер почуття, чи я терплю, чи не терплю,
Здушив і відпустить відмовивсь навідруб.
Товаришу ти мій, низький уклін тобі!
Навік люблю тебе, люблю тебе давно,
Ти - посланець мій, ти - самого щастя дно...
О, не покину я ні в сні, ні в боротьбі
Тебе, як і мене не кинеш ти в журбі...
Хвала тобі і честь, моя Самотино!
1915