Зачинені у мріях з болем правди,
Ми здобувати мусимо знаття,
Досліджувати людські душі й знади,
Шукати ідеального буття,
І все заглушувати без пощади,
Що жертвує нам доля для життя,
І тільки віщувати майбуття,
Щоб потім зникнути, як прах, назавжди.
Ілюзіями живемо, хоч нас
Життя обдурювало вже не раз,
Хоч потрапляєм від спокуси в скруту.
Мотає нами доля, без вини
Караємося і п'ємо отруту,
Що нам підносять підлі брехуни.
1906