Володар кволий твій одбився од наук
Величної доби Зигмунда й літ терпіння.
Він «Поділ» стверджує в чужині й до вдуріння
Все лічить, скільки мав дубів та хвойних штук.
А ти - слід роскоші й трудів численних рук -
Стоїш, де одцвіли магнатські покоління.
І цегла падає з прогнилого склепіння,
І шпари й тріщини засновує павук.
Край тину забобон росте, як зілля, вперто;
Скотину в парк жене голодний «сервітут»;
Нечистий з відьмами гуляє тут відверто.
Вповзає знищення і пустка в кожен кут,
І скалить зуби смерть: «Моя вже влада тут,
На вхід життя сюди я накладаю "veto"».
1910