О земле, я люблю, кохаю до безтями
Тебе, немов свою коханку, залюбки
Сплітати прагну я тобі з зір вінки,
Тебе оточувать безсмертними хвальбами.
На просторі твоїм чудові писанки
Я бачу - в зелені ти блискаєш світлaми,
Братерства й любощів палахкотять зірки;
Чого ж я прагну ще? Звідкіль душі надлами?
Душа ридає. Мрій нема вже. Тільки - біль.
Ні сонця, ні весни, лиш темінь зловорожа,
І на твоїх ланах - каміння та кукіль.
Я не люблю тебе! Що це? Чи воля Божа?
- О Христе, звідкіля ця зміна: не люблю.
Що сталося, скажи? Орю чужу ріллю...
1906